Справа «Сорокоумов та інші проти України» (Заява № 44584/13 та 4 інші заяви - див. перелік у додатку)

Справа «Сорокоумов та інші проти України» (Заява № 44584/13 та 4 інші заяви - див. перелік у додатку)

СТРАСБУРГ
29 вересня 2022 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Сорокоумов та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

ФАКТИ

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість тримання їх під вартою під час досудового розслідування. Деякі заявники висунули також інші скарги за положеннями Конвенції.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися, головним чином, на те, що тримання їх під вартою під час досудового розслідування було необґрунтовано тривалим. Вони посилалися на пункт 3 статті 5 Конвенції, який передбачає:

Пункт 3 статті 5 Конвенції

«3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має ... бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання».

7. Суд зауважує, що загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, гарантовані пунктом 3 статті 5 Конвенції, були викладені у низці його попередніх рішень (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudla v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 110, ЄСПЛ 2000-XI, та «Маккей проти Сполученого Королівства» [ВП] (McKay v. the United Kingdom) [GC], заява № 543/03, пункти 41-44, ЄСПЛ 2006-X, з подальшими посиланнями).

8. У керівних справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, від 10 лютого 2011 року, та «Ігнатов проти України» (Ignatоv v. Ukraine), заява № 40583/15, від 15 грудня 2016 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість тримання заявників під вартою під час досудового розслідування була надмірною.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ СУДУ

11. Деякі заявники подали інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції з огляду на висновки в згаданих рішеннях у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), «Тимошенко проти України» (Tymoshenko v. Ukraine), заява № 49872/11, пункти 286 і 287, від 30 квітня 2013 року, «Котій проти України» (Kotiy v. Ukraine), заява № 28718/09, пункт 55, від 05 березня 2015 року, в згаданому рішенні у справі «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), та «Нечай проти України» (Nechay v. Ukraine), заява № 15360/10, від 01 липня 2021 року.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

12. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

13. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., наприклад, згадане рішення у справі «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), пункт 57) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку. Він також відхиляє висунуті заявником у заяві № 13511/15 додаткові вимоги щодо справедливої сатисфакції.

14. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю тримання під вартою під час досудового розслідування.

4. Постановляє, що було порушено Конвенцію у зв’язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю у додатку).

5. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції у заяві № 13511/15.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

ПЕРЕЛІК
заяв зі скаргами за пунктом 3 статті 5 Конвенції (надмірна тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування)

__________
-1 Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.
-2 Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.