РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Справа "Анатський проти України"
(Заява N 105508/03)
Страсбург, 13 грудня 2005 року
Стане остаточним відповідно до умов параграфа 2 ст. 44
Конвенції (
995_004 ). Текст може зазнати редакторських правок.
У справі "Анатський проти України"
Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи
палатою, після наради за зачиненими дверима 22 листопада 2005 року
постановляє таке рішення, винесене в цей день:
1. Справу було розпочато за заявою N 10558/03 проти України,
поданою до Суду згідно зі ст. 34 Конвенції про захист прав людини
та основних свобод (
995_004 ) українцем Віктором Йосиповичем
Анатським (далі - заявник) 24 лютого 2003 року.
2. Український уряд був представлений його уповноваженими
особами Зоряною Бортновською та Валерією Лутковською.
3. 19.01.2004 Суд вирішив передати скаргу
урядові-відповідачеві. Згідно з параграфом 3 ст. 29 Конвенції
(
995_004 ) Суд прийняв рішення про одночасний розгляд
прийнятності й суті заяви.
4. Заявник народився в 1950 році. Нині проживає в місті Нова
Каховка Херсонської області.
5. У власності держави - 75% акцій заводу
"Південелектронмаш", який завдяки цьому підпадає під дію мораторію
на примусовий продаж майна підприємств, що перебувають у власності
держави. Мораторій забороняє відчуження та продаж майна державних
підприємств.
6. 05.06.2000 Херсонський районний арбітражний суд розпочав
процедуру банкрутства проти заводу і видав припис, що забороняв
повернення боргів. Це рішення призвело, серед іншого, до
призупинення виконання всіх судових рішень, прийнятих проти
заводу.
7. Після прийняття 10.08.2000 Вищим арбітражним судом
постанови, відповідно до якої процедура банкрутства не повинна
перешкоджати виконанню рішень, якими призначено виплати боргів із
зарплати, Навокаховська міська виконавча служба поновила процедури
виконання у справах проти заводу.
8. 15.01.2001 арбітражний суд схвалив пропозиції щодо санації
та призначив керуючого санацією заводу. 17.01.2002 суд постановив,
що будь-які виконавчі процедури суперечать приписові, зробленому
2000 року, зокрема з огляду на процедуру санації, яка тривала й
успіх якої міг бути поставлений під загрозу, якщо дії виконавчої
служби продовжувалися (див. рішення у справі "Трихліб проти
України" (
980_409 ) від 20.09.2005, заява N 58312/00,
параграфи 7-14).
9. Заявник є колишнім працівником заводу. У вересні 2002 року
він ініціював справу проти заводу, вимагаючи виплати боргів із
зарплати. 26.09.2002 Новокаховський міський суд задовольнив вимогу
позивача і призначив виплатити йому 2517,58 грн. (420 євро).
Рішення стало остаточним і було відправлене до виконавчої служби
на примусове виконання.
10. У листі від 13.03.2003 виконавча служба поінформувала
заявника, що призначена судом сума не може бути виплачена через
брак коштів на рахунках боржника.
11. 09.12.2003 Міністр юстиції видав лист-роз'яснення, який
доводив до відома виконавчої служби, що припис проти виплати
боргів у справах щодо банкрутства не поширювався на виконавчі
листи за рішеннями щодо повернення боргів із зарплати.
12. 15.01.2004 виконавча служба поновила виконавчі процедури
у справі заявника. 23.01.2004 виконавча служба наказала арештувати
рахунки заводу. Однак 27.02.2004 Херсонський апеляційний
господарський суд за апеляційною скаргою скасував ці рішення
керуючого санацією, оскільки Закон "Про банкрутство" (
2343-12 )
передбачав примусове зупинення проваджень до прийняття рішення у
справі про банкрутство. Утримання від виплат боргів із зарплати в
загальному приписі стосувалося лише поточних виплат зарплати
заводом (див. рішення "Трихліб проти України" (
980_409 ),
цитоване вище, параграф 20).
13. Рішення міського суду від 26.09.2002 залишається
невиконаним.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО
14. Відповідне національне право викладене в рішеннях у
справах "Ромашов проти України" (
980_227 ) від 27.07.2004, заява
N 67534/01, параграфи 16-18, та "Трихліб проти України"
(
980_409 ) від 20.09.2005, заява N 58312/00, параграфи 25-32).
15. Заявник нарікав на неспроможність державних органів
виконати рішення від 05.12.2005, прийняте на його користь. Він
стверджував, що було порушено параграф 1 ст. 6 Конвенції
(
995_004 ) та ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції (
994_535 ), в
яких зазначається таке:
параграф 1 статті 6 Конвенції (
995_004 )
Кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і
обов'язків... на справедливий і відкритий розгляд упродовж
розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти
своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше,
як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або
загальними принципами міжнародного права.
Попередні положення, однак, жодним чином не обмежують право
держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні
для здійснення контролю за використанням майна відповідно до
загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших
зборів чи штрафів.
16. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних
засобів захисту, як того вимагає параграф 1 ст. 35 Конвенції
(
995_004 ), оскільки не оскаржив до суду дії чи бездіяльність
виконавчої служби і не подавав апеляції до Херсонського
апеляційного господарського суду для реєстрації кредитором у
процедурі банкрутства. Заявник заперечив.
17. Суд зазначає, що ці доводи вже обговорювалися і були
відхилені в багатьох попередніх рішеннях Суду (наприклад, див.
згадані вище справи "Ромашов проти України" (
980_227 ) та
"Трихліб проти України" (
980_409 ), параграфи 23-32 та 36-42
відповідно). Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку в
поточній справі, а отже, відхиляє заперечення уряду.
18. Суд зазначає, що ця заява загалом не є необгрунтованою в
розумінні параграфа 3 ст. 35 Конвенції (
995_004 ). Далі він
зазначає, що вона не є неприйнятною на будь-яких інших підставах.
19. Уряд стверджував, що значне в часі невиконання рішення на
користь заявника було спричинене триваючою процедурою банкрутства
проти підприємства-боржника, яке й досі в критичній ситуації. Далі
уряд доводив, що виконавча служба вжила всіх необхідних кроків і
не може нести відповідальності за зволікання. Заявник заперечив.
20. Спочатку Суд розглянув аргументацію уряду щодо триваючої
процедури банкрутства. Суд зазначає, що під час таких процедур
господарський суд може призупинити будь-яке повернення боргів
підприємством-боржником і останнє залишається захищеним від
будь-яких покарань за зволікання з виконанням своїх обов'язків під
час цих процедур. Суд нагадує, що він уже встановив у справі
"Трихліб проти України" (
980_409 ) (див. параграфи 49-50), що ця
процедура, застосована за подібних обставин, може призвести до
порушення параграфа 1 ст. 6 Конвенції (
995_004 ). Крім того, в
поточній справі ситуація погіршувалася явною неузгодженістю
національних органів у тлумаченні Закону "Про банкрутство"
(
2343-12 ), що створило ситуацію, завдяки якій вочевидь працююче
підприємство було відповідальне за виплату заявникові боргів із
зарплати, однак виконавчій службі перешкоджали в законному
виконанні судового рішення проти підприємства на користь заявника
(там само параграфи 49-50).
21. Стосовно посилання уряду на критичне становище
підприємства Суд нагадує, що підприємство, без сумніву, було
державним. Воно підпадало під дію Закону про запровадження
мораторію на примусовий продаж майна (
2864-14 ), який був
прийнятий у 2001 році і забороняв вилучення та продаж майна
підприємства. Суд зауважує, що національне право не пропонує
кредиторам, таким як заявник, чи виконавчій службі жодної
можливості оскаржити це обмеження в разі неправильного чи
невиправданого застосування. Не можна вимагати й компенсації за
зволікання, спричинене цим обмеженням (там само, параграф 51).
22. Таким чином, Суд робить висновок, що своєю неспроможністю
з вересня 2002 року по цей день, упродовж понад три роки один
місяць ужити необхідних заходів на виконання рішення на користь
заявника, не запропонувавши жодного переконливого виправдання,
державні органи позбавили гарантії параграфа 1 ст. 6 Конвенції
(
995_004 ) та ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції (
994_535 )
значної частини їхньої корисної дії.
23. Таким чином, відбулося порушення параграфа 1 ст. 6
Конвенції (
995_004 ) та ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції
(
994_535 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
(
995_004 )
24. Стаття 41 Конвенції (
995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до
неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної
Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі
необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
25. Щодо матеріальної шкоди заявник вимагав виплати суми, яка
досі йому не виплачена, та 60000 грн. (приблизно 10000 євро)
моральної шкоди.
26. Уряд заперечив вимогу заявника як безпідставну.
27. Оскільки борг за судовим рішенням не був виплачений, Суд
вказує, що обов'язок держави стосовно виконання вказаного рішення
не обговорюється. Відповідно, Суд вважає, що, якби уряд виплатив
заборговані заявникові кошти, це було б повним і остаточним
задоволенням вимоги про відшкодування матеріальної шкоди.
28. Стосовно вимоги заявника щодо моральної шкоди, Суд,
зробивши свою оцінку на справедливій основі, як того вимагає
ст. 41 Конвенції (
995_004 ), вважає за розумне призначення
1480 євро компенсації.
29. Заявник не подав жодної вимоги під цим заголовком у межах
відведеного часу; таким чином Суд не призначає жодної винагороди
під цим заголовком.
C. Відсотки в разі несвоєчасної сплати
30. Суд вважає за необхідне, щоб відсотки в разі несвоєчасної
сплати грунтувалися на офіційному обмінному курсі Європейського
центрального банку, до якого має бути додано 3%.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОСТАЙНО:
1. Проголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що було порушено параграф 1 ст. 6 Конвенції
(
995_004 ).
3. Постановляє, що було порушено ст. 1 Протоколу N 1 до
Конвенції (
994_535 ).
a) держава-відповідач має сплатити заявнику впродовж трьох
місяців з дати, коли рішення стає остаточним відповідно до
параграфа 2 ст. 44 Конвенції (
995_004 ), борг за судовим
рішенням, який до цього часу не виплачений йому, та 1480 (одну
тисячу чотириста вісімдесят) євро моральної шкоди, які мають бути
конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом,
який діє на день винесення цього рішення, та будь-які податки, що
можуть вимагатися;
b) після спливу вищевказаних трьох місяців до дати виплати на
вказані суми мають сплачуватися відсотки за несвоєчасну сплату
плюс 3% за офіційним курсом Європейського центрального банку.
5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої
сатисфакції.
Викладено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі
13 грудня 2005 року згідно з параграфами 2 та 3 Регламенту Суду
(
980_067 ).
Голова А.Б.Бака
Секретар С.Долле
