РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Друга Секція
Справа "Черемськой проти України"
(Заява N 7302/03)
Страсбург, 8 листопада 2005 року
Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2
статті 44 Конвенції (
995_004 ). Воно може підлягати редакційним
виправленням.
У справі "Черемськой проти України"
Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи
палатою, до складу якої увійшли:
та пані С.Доллє, Секретар Секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 11 жовтня 2005 року,
виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:
1. Справа порушена проти України за заявою (N 7302/03),
поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав
і основних свобод людини (
995_004 ) (далі - Конвенція)
громадянином України паном Віктором Гавриловичем Черемським
(далі - заявник) 18 лютого 2003 року.
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений
Уповноваженими - пані Валерією Лутковською.
3. 23 листопада 2004 року Суд вирішив направити заяву на
комунікацію з Урядом-відповідачем. Суд вирішив, що відповідно до
п. 3 ст. 29 Конвенції (
995_004 ) прийнятність та суть скарги
будуть розглядатись одночасно.
4. Заявник народився в 1934 році та проживає у місті Сніжне,
Україна.
5. Рішенням від 12 червня 2000 року Сніжнянський міський суд
зобов'язав державну холдингову компанію "Торезантрацит" виплатити
заявнику заборгованість із заробітної плати та інші виплати у сумі
3448,60 грн (1).
6. 26 червня 2000 року Торезький міський відділ державної
виконавчої служби відкрив виконавче провадження щодо виконання
вищевказаного рішення.
7. 2 березня 2004 року виконавча служба повідомила заявника
про те, що рішення суду від 12 червня 2000 року не може бути
виконано в зв'язку з великою кількістю виконавчих проваджень щодо
стягнення коштів з боржника і що процедура щодо примусового
продажу майна, що належить боржнику, була зупинена у зв'язку з
дією мораторію на примусову реалізацію майна, що належить
державному підприємству, введеного Законом України від
29 листопада 2001 року (
2864-14 ).
8. 28 жовтня та 22 грудня 2004 року вся сума заборгованості
за рішенням суду була виплачена заявнику шляхом здійснення двох
виплат - 2679,70 грн (2) та 768,90 грн (3), відповідно.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА
9. Національне законодавство та практика викладені у рішенні
по справі "Ромашов проти України" (
980_227 ) (N 67534/01
пп. 16-18, від 27 липня 2004 р.).
10. Заявник, посилаючись на п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції
(
995_004 ), скаржився на неспроможність державних органів
виконати рішення Сніжнянського міського суду від 12 червня
2000 року у належний строк. Пункт 1 статті 6 та стаття 13
Конвенції передбачають таке:
п. 1 ст. 6
"Кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і
обов'язків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,
встановленим законом ..."
ст. 13
"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції,
порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у
відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було
вчинене особами, що діяли як офіційні особи".
11. Викладені Урядом заперечення подібні до тих, які Суд
відхилив у справі "Ромашов проти України" (
980_227 ) (див.
рішення по справі "Ромашов проти України" N 67534/01 пп. 28-33,
від 27.07.2004 р.). Відповідно, Суд вважає, що заперечення Уряду
повинні бути відхилені.
12. Суд доходить висновку, що скарга заявника відповідно п. 1
ст. 6 Конвенції (
995_004 ) порушує серйозні питання факту та
права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду по
суті. Суд не знаходить підстав для проголошення заяви
неприйнятною. З тих же підстав скарга заявника за ст. 13 Конвенції
не може бути проголошена неприйнятною.
13. У своїх зауваженнях Уряд надав аргументи подібні до тих,
які він надав у справі "Ромашов проти України" (
980_227 ). У цих
зауваженнях Уряд стверджував, що у справі не було порушення п. 1
ст. 6 та ст. 13 Конвенції (
995_004 ) (див. вищевказане рішення у
справі "Ромашов проти України", пп. 28-33, 37).
14. Заявник не погодився з цими аргументами.
15. Суд зауважує, що рішення Сніжнянського міського суду від
12 червня 2000 року залишалось невиконаним приблизно чотири роки
та п'ять місяців.
16. Суд повторює, що вже встановлював порушення п. 1 ст. 6 та
ст. 13 Конвенції (
995_004 ) у справах, що підіймали питання
подібні до тих, що містяться у цій справі (див. рішення у справі
"Сокур проти України" (
980_351 ), N 29439/02, пп. 36-37, від
26 квітня 2005 року та рішення у справі "Войтенко проти України"
(
980_223 ), від 29 червня 2004 р., N 18966/02, пп. 46-48).
17. Розглянувши всі надані йому документи, Суд вважає, що
Уряд не виклав жодного факту або аргументу, який би міг переконати
Суд дійти іншого висновку у цій справі. Відповідно, у цій справі
було порушено п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції (
995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
(
995_004 )
18. Стаття 41 Конвенції (
995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до
неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної
Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі
необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода та судові витрати
19. Заявник просив відшкодувати матеріальну та моральну
шкоду, а також судові витрати в загальній сумі 30000,00 грн (4).
(4) Приблизно 4934,00 ЄВРО.
20. Уряд зауважив, що заявник не обґрунтував суму, яку
просив, і що встановлення порушення буде становити достатню
сатисфакцію.
21. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41
Конвенції (
995_004 ), Суд вважає за доцільне присудити заявнику
загальну суму 2120,00 ЄВРО з огляду на всі його вимоги щодо
відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також витрати у
судовому провадженні.
22. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі
граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до
якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Вирішує, що у цій справі було порушення п. 1 ст. 6
Конвенції (
995_004 );
3. Вирішує, що у цій справі було порушення ст. 13 Конвенції
(
995_004 );
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане
остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач має сплатити заявнику суму, що складає
2120,00 ЄВРО (дві тисячі сто двадцять ЄВРО) з огляду на всі його
вимоги та витрати у судовому провадженні плюс суму будь-якого
податку, який може бути стягнуто з заявника; валюта платежу має
бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день
здійснення платежу;
(б) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати
державою-відповідачем належної заявникові суми на неї
нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці
Європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли
закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного
розрахунку;
5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої
сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 8 листопада
2005 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду
(
980_067 ).
Секретар Секції С.Доллє
Голова Секції Ж.-П.Коста
