Рекомендація N R (84) 4
Комітету міністрів державам-членам
"Про батьківську відповідальність"
(Прийнята Комітетом міністрів 28 лютого 1984 року
на 367-му засіданні заступників міністрів)
Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту
Ради Європи (
994_001 ),
вважаючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання
між її членами, крім іншого, шляхом сприяння прийняттю загальних
засад у правових питаннях,
беручи до уваги, що з метою сприяння розвиткові особистості
дитини та захисту її особи, моральних та матеріальних інтересів є
можливим покращити той сегмент правової системи, який регулює
питання батьківської відповідальності, гарантуючи в той самий час
рівність між батьками,
рекомендує урядам держав-членів Ради Європи привести, де це
необхідно, їхнє законодавство до відповідності принципам, що
стосуються питань батьківської відповідальності та викладені у
Додатку до цієї Рекомендації.
Додаток до Рекомендації N R (84) 4*
У цілях цієї Рекомендації:
a) батьківська відповідальність є сукупністю обов'язків та
прав, спрямованих на забезпечення морального і матеріального
благополуччя дитини, зокрема на піклування про неї, підтримання з
нею особистих відносин та забезпечення її освіти, утримання,
правове представництво та управління її власністю;
b) терміни "батько", "мати", "батьки" стосуються осіб, які за
законом мають родинні стосунки з дитиною.
У будь-якому рішенні уповноваженого органу про надання
батьківської відповідальності чи визначення способу, в який ця
відповідальність здійснюється, необхідно керуватись, головним
чином, інтересами дитини. Але потрібно також дотримуватись
принципу рівності між батьками та уникати дискримінації, зокрема
на підставі статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних
або інших поглядів, національного чи соціального походження,
належності до національної меншини, власності, народження чи з
інших причин.
Коли уповноважений орган повинен прийняти рішення, пов'язане
з наданням або здійсненням батьківської відповідальності і це
рішення зачіпає основні інтереси дитини, необхідно порадитися з
нею, якщо рівень її зрілості, з огляду на рішення, дозволяє
зробити це.
Коли особи, які несуть батьківську відповідальність,
здійснюють її, завдаючи при цьому шкоди основним інтересам дитини,
уповноважений орган за своєю ініціативою або у відповідь на
звернення має вжити відповідних заходів.
Батьківська відповідальність за дитину, народжену у шлюбі,
належить обом батькам.
У випадку розлучення або роздільного проживання подружжя
орган, уповноважений розібратися, має керуватися принципом
здійснення батьківської відповідальності. Відповідно, він повинен
вжити належних заходів, наприклад, розподілити відповідальність
між двома батьками або, якщо батьки згодні, забезпечити, щоб
відповідальність неслась обопільно. Виносячи рішення,
уповноважений орган має враховувати будь-яку угоду, укладену між
батьками, якщо вона не зашкодить інтересам дитини.
1. Якщо дитина народжена поза шлюбом і юридично родинні
стосунки встановлюються тільки по відношенню до одного з батьків,
батьківська відповідальність має належати цій особі.
2. Якщо дитина народжена поза шлюбом і юридично родинні
стосунки встановлюються з огляду на обох батьків, національне
законодавство може передбачити, щоб батьківська відповідальність
неслась:
a) відповідно до положень Принципу 8:
i) однією матір'ю;
ii) одним батьком, якщо рішення прийнято уповноваженим
органом або коли між обома батьками укладено угоду;
b) відповідно до її розподілу між обома батьками, стосовно
чого прийнято рішення уповноваженим органом;
c) спільно обома батьками, якщо вони живуть разом, чи за
угодою, укладеною між ними.
В усіх випадках обоє батьків зобов'язані підтримувати дитину.
Той із батьків, з яким дитина не живе, повинен мати можливість
підтримувати з нею особисті стосунки, якщо вони серйозно не
шкодитимуть інтересам дитини.
1. У разі коли батьківська відповідальність несеться спільно
обома батьками і один із них помирає, відповідальність має
належати тому з батьків, хто залишається.
2. У разі коли той із батьків, хто одноосібно несе
батьківську відповідальність, помирає, батьківська
відповідальність має нестися тим із батьків, хто залишається, якщо
інтереси дитини не потребують вжиття якихось інших заходів.
3. У разі коли живих батьків не залишається, уповноважений
орган має прийняти рішення про призначення батьківської
відповідальності. Національне законодавство може передбачати, щоб
ця відповідальність передавалась членові родини або особі, яка
була призначена тим із батьків, хто помер останнім, за умови, що
інтереси дитини не потребують вжиття якихось інших заходів.
1. У разі коли батьківська відповідальність несеться спільно
обома батьками, будь-яке рішення, що зачіпає інтереси дитини, має
бути прийнято за згодою обох батьків.
2. У разі незгоди та тоді, коли справа передається одним із
батьків до уповноваженого органу, останній повинен, якщо того
потребують інтереси дитини, докласти всіх зусиль, аби примирити
батьків, якщо ж це не дасть позитивного результату - прийняти
відповідне рішення.
3. З огляду на треті сторони має бути передбачена згода обох
батьків, крім випадків, коли національне законодавство, зважаючи
на важливість інтересів, що розглядаються, потребує вираження
згоди.
Кожному із батьків, як правило, має бути повідомлено про те,
яке несення відповідальності йому не надається, - до міри, яка є
необхідною, та в усіх випадках, коли це зачіпає основні інтереси
дитини.
_______________
* Коли ця рекомендація була прийнята, застосовуючи підпункт c
пункту 2 статті 10 Правил процедури проведення засідань
заступників міністрів,
- представники Данії, Ліхтенштейну, Норвегії та Сполученного
Королівства залишили за своїми урядами право на дотримання або
недотримання першого пункту Принципу 9, як це викладено у Додатку
до Рекомендації;
- представники Нідерландів залишили за своїм урядом право
дотримуватись або не дотримуватись Принципу 11, як це викладено у
Додатку до Рекомендації.
