Рекомендація N R (87) 20
Комітету міністрів державам-членам
"Про соціальний вплив на злочинність неповнолітніх"
(Прийнята Комітетом міністрів 17 вересня 1987 року
на 410-му засіданні заступників міністрів)
Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту
Ради Європи (
994_001 ),
вважаючи, що молоді люди - це особи, які перебувають у
процесі розвитку, і, відповідно, всі заходи, що вживаються
стосовно них, мають носити виховний характер,
вважаючи, що при соціальному впливі на злочинність
неповнолітніх необхідно враховувати особистість та особливі
потреби неповнолітніх, а також те, що вони потребують
спеціалізованого втручання, а у разі необхідності - й особливого
поводження, що грунтується, зокрема, на принципах, проголошених у
Декларації Організації Об'єднаних Націй про права дитини
(
995_384 ),
упевнені в тому, що карна система стосовно неповнолітніх і
надалі має бути спрямована на їхню освітню і соціальну інтеграцію,
та, наскільки це можливо, запобігати позбавленню неповнолітніх
волі,
вважаючи, що заходи стосовно неповнолітніх мають вживатися
переважно у звичному для них оточенні та із залученням
громадськості, зокрема на місцевому рівні,
упевнені, що неповнолітнім мають надаватись такі самі
процедурні гарантії, як і дорослим,
враховуючи попередню діяльність Ради Європи стосовно
злочинності неповнолітніх і зокрема Резолюцію (78) 62 "Про
злочинність неповнолітніх і соціальні зміни", а також висновки
14-ї наукової кримінологічної конференції "Запобігання злочинності
неповнолітніх: Роль громадських установ у суспільстві, що
змінюється",
звертаючись до Мінімальних стандартних правил Організації
Об'єднаних Націй з відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх
(Пекінські правила) (
995_211 ),
рекомендує урядам держав-членів переглянути, якщо це
необхідно, їхнє законодавство і практику з метою:
1. Почати застосовувати або продовжити застосування
конкретних заходів, спрямованих на усунення непристосованості та
злочинності неповнолітніх, зокрема:
a) шляхом запровадження всебічної політики, що сприятиме
соціальній інтеграції молоді;
b) шляхом надання спеціальної допомоги і запровадження в
школах, молодіжних або спортивних закладах спеціалізованих
експериментальних програм, спрямованих на кращу інтеграцію молоді,
яка відчуває серйозні труднощі в цих питаннях;
c) шляхом вжиття технічних та ситуативних заходів задля
обмеження існуючих можливостей для скоєння молоддю правопорушень;
II. Непритягнення до відповідальності - посередництва
2. Сприяти розвиткові процесу непритягнення до
відповідальності і посередництва на рівні органу, що притягає до
відповідальності (відмова від порушення кримінальної справи) або
на рівні поліції - в країнах, де поліція здійснює функції
обвинувачення, - для того щоб запобігти притягненню неповнолітніх
до відповідальності за системою кримінального судочинства з
відповідними наслідками; залучати до цієї справи служби або
комісії у справах захисту дітей;
3. Вживати необхідних заходів для забезпечення:
- згоди неповнолітнього на застосування заходів, згідно з
якими непритягнення до відповідальності є умовним і, в разі
необхідності, домогтися взаємодії з його сім'єю;
- належної уваги до прав та інтересів як постраждалого, так і
неповнолітнього;
III. Відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх
4. Забезпечити, щоб справи стосовно неповнолітніх
розглядались більш оперативно, уникати невиправданих відстрочок з
метою створення ефективної виховної дії;
5. Уникати передачі неповнолітніх до судів для дорослих, якщо
існують суди для неповнолітніх;
6. Уникати, по можливості, затримання неповнолітніх і за
будь-яких обставин сприяти уповноваженим органам у здійсненні
нагляду за умовами такого затримання;
7. Заборонити тримання неповнолітніх під вартою, крім
особливих випадків скоєння більш дорослими підлітками дуже тяжких
злочинів; у цих випадках обмежувати тривалість тримання
неповнолітніх під вартою і тримати їх окремо від дорослих.
Передбачити, щоб такі рішення приймались переважно після
консультації з соціальною службою на предмет альтернативних
пропозицій;
8. Зміцнювати правовий статус неповнолітніх під час розгляду
справи, у тому числі під час розслідування поліцією, визнаючи,
крім іншого:
- презумпцію невинуватості;
- право використовувати захисника, який може, у разі
необхідності, бути офіційно призначений і послуги якого оплачує
держава;
- право на присутність батьків або іншого законного
представника, які мають бути поінформовані з самого початку
процесу;
- право неповнолітніх на виклик свідків, проведення їх допиту
та очних ставок;
- можливість для неповнолітніх просити проведення повторної
експертизи або будь-якого іншого рівноцінного заходу
розслідування;
- право неповнолітніх на висловлювання і, в разі
необхідності, на вираження своєї думки з приводу заходів, що
можуть бути вжиті стосовно них;
- право вимагати перегляду призначених заходів;
- право неповнолітніх на повагу до їхнього особистого життя;
9. Сприяти створенню умов для одержання всіма особами, які
задіяні на різних етапах ведення слідства (поліція, захист,
обвинувачення, судді, соціальні працівники), спеціальної
підготовки в галузі прав неповнолітніх і щодо злочинності
неповнолітніх;
10. Забезпечити, щоб записи в поліцейських протоколах, які
стосуються неповнолітніх, були конфіденційними і надавались тільки
органам судової влади або рівнозначним органам, а також щоб ці
записи не використовувались після того, як особи, котрих це
стосується, досягли повноліття, за виключенням вагомих на це
підстав, визначених у національному законодавстві;
11. Забезпечити, щоб втручання, яке здійснюється відносно
неповнолітніх правопорушників, відбувалось переважно у звичному
для них оточенні, при повазі їхнього права на освіту та їхньої
особи, а також задля сприяння їхньому особистому розвиткові;
12. Передбачити, щоб строк втручання мав точно визначені
межі, щоб тільки судові або рівнозначні адміністративні органи
мали право його встановлювати, щоб ці самі органи могли достроково
припиняти втручання;
13. Якщо необхідна державна опіка:
- урізноманітнити форми державної опіки з метою створення для
неповнолітнього найсприятливіших умов, які відповідали б його
віку, проблемам і середовищу (прийомні родини, дитячі будинки);
- засновувати невеличкі виховні установи, які б вписувались у
соціальне, економічне та культурне оточення неповнолітніх;
- передбачити, щоб особиста свобода неповнолітнього
обмежувалась якнайменше і щоб спосіб здійснення цього обмеження
перебував під контролем судових органів;
- сприяти, по можливості, підтриманню зв'язків
неповнолітнього з його сім'єю при застосуванні всіх форм виховання
під опікою.
- уникати поміщення неповнолітнього у місцях, які знаходяться
занадто далеко або є важкодоступними;
- підтримувати зв'язки між місцем перебування неповнолітнього
та його сім'єю;
14. З метою поступової відмови від ув'язнення та збільшення
кількості альтернативних заходів надавати перевагу тим із них, які
дають більше можливостей для соціальної інтеграції неповнолітніх
шляхом навчання і професійної освіти, а також шляхом використання
дозвілля чи інших видів діяльності;
15. Серед таких заходів звернути особливу увагу на ті, які:
- передбачають умовний нагляд і надання допомоги;
- спрямовані на те, щоб подолати стійкість злочинної
поведінки неповнолітніх шляхом покращення їхньої здатності до
соціальної адаптації завдяки активним виховним діям (включаючи
"інтенсивну посередницьку діяльність");
- включають відшкодування збитків, завданих злочинними діями
неповнолітнього;
- включають громадські роботи, які відповідають віку
неповнолітнього та виховній меті;
16. У справах, коли за національним законодавством не можна
уникнути покарання у вигляді позбавлення волі:
- встановити шкалу вироків, яка б найкращим чином відповідала
становищу неповнолітніх; запровадити для них умови відбування
покарання більш сприятливі, ніж для дорослих, зокрема що
стосується напіввільного режиму та дострокового звільнення, а
також призначення і відміни умовного покарання;
- вимагати від судів обгрунтування вироків про позбавлення
волі;
- тримати неповнолітніх окремо від дорослих, або, у
виняткових випадках, коли з міркувань дотримання режиму суд
приймає рішення про спільне тримання, захищати неповнолітніх від
шкідливого впливу дорослих;
- передбачити як загальноосвітнє, так і професійне навчання
молодих в'язнів, бажано в колективі, або вживати будь-яких інших
заходів, що допоможуть неповнолітнім повернутись до суспільства;
- передбачити надання неповнолітнім виховної підтримки і
можливої допомоги після звільнення задля їх соціальної
реабілітації;
17. Переглянути, у разі необхідності, своє законодавство
стосовно підлітків-правопорушників, з тим щоб відповідні суди
також мали змогу, зважаючи на особу правопорушника, виносити
виховні за змістом вироки, що сприятимуть його соціальній
інтеграції;
18. Сприяти та заохочувати проведення порівняльних досліджень
щодо злочинності неповнолітніх з метою створення засад для
формування політики з цього питання, приділяючи основну увагу:
- взаємовідносинам між поліцією та молоддю;
- впливові нової кримінальної політики на функціонування
правової системи стосовно неповнолітніх;
- спеціалізованому навчанню кожного, хто працює у цій галузі;
- порівняльній характеристиці злочинності неповнолітніх і
молодих дорослих правопорушників, а також заходам перевиховання і
соціальної інтеграції для кожної з цих вікових груп;
- заходам, альтернативним позбавленню волі;
- залученню громадськості до піклування про молодих
правопорушників;
- взаємозв'язку між демографічними факторами та ринком праці,
з одного боку, і злочинністю неповнолітніх, з іншого;
- ролі засобів масової інформації у питаннях, що стосуються
злочинності та впливу на неї;
- закладам на зразок молодіжного омбудсмена або комісії з
розгляду скарг щодо захисту прав молоді;
- заходів і процедур примирення молодих правопорушників з
потерпілими.
