Декларація Мехіко
щодо політики у сфері культури
В останні роки у світі сталися глибокі перетворення.
Досягнення науки і техніки змінили ту роль, яку відіграє людина в
сучасному світі, і характер суспільних відносин в ньому. Освіта й
культура, значення й важливість яких суттєво зросли, стали
невід'ємними чинниками справжнього прогресу людини і суспільства.
У наші дні, незважаючи на те, що значно зросли можливості
діалогу, міжнародне співтовариство переживає серйозні економічні
труднощі, зростає нерівність між країнами, численні конфлікти й
небезпечні вогнища напруженості загрожують мирові та безпеці.
А тому нині необхідно більше, ніж будь-коли, зміцнювати
співробітництво між державами, гарантувати повагу до прав інших і
забезпечувати основні свободи людини й народів та їхнє право на
самовизначення. Нині більше, ніж будь-коли, важливо вкорінювати у
свідомості людей ідею захисту миру, котра, як записано у Статуті
ЮНЕСКО (
995_014 ), може стверджуватися насамперед через
співробітництво в царині освіти, науки і культури.
Скликавши Всесвітню конференцію з питань політики у сфері
культури в Мехіко, міжнародне товариство вирішило зробити
ефективний внесок у справу зближення народів і досягнення ліпшого
взаєморозуміння між людьми.
Ось чому, висловлюючи надію на те, що врешті-решт людство
дійде до єдиних культурних і духовних цілей, конференція
погоджується з тим, що:
у найширшому розумінні культура може розглядатися як
сукупність яскраво виражених рис, духовних і матеріальних,
інтелектуальних і емоційних, які характеризують суспільство або
соціальну групу. Культура охоплює, крім мистецтва й літератури,
спосіб життя, основні права людини, системи цінностей, традиції та
віри;
культура - це здатність людини мислити, аналізувати себе і
своє оточення. Саме культура перетворює нас у гуманних, розумних,
критично мислячих істот із моральними зобов'язаннями. Саме з
допомогою культури ми розрізняємо цінності та робимо вибір. Через
культуру людина пізнає себе, усвідомлює себе як незавершений
продукт природи, критично осмислює свої досягнення, невтомно шукає
новий сенс існування і творить те, що відображає її сутність.
А відтак, конференція урочисто проголошує такі принципи, що
мають надихати політику у сфері культури.
1. Будь-яка культура є сукупністю неповторних і незамінних
цінностей, оскільки саме через свої традиції та форми вираження
кожен народ заявляє про себе всьому світові.
2. Утвердження культурної самобутності сприяє визволенню
народів, і навпаки - будь-яка форма панування є запереченням
самобутності або загрозою її існуванню.
3. Культурна самобутність є неоціненним багатством, яке
розширює можливості для всебічного розвитку людини, мобілізуючи
кожен народ і кожну групу, спонукаючи їх черпати сили у своєму
минулому, засвоювати елементи інших культур, сумісні зі своїм
характером, і в такий спосіб продовжувати процес самотворення.
4. Всі культури становлять єдине ціле у спільній спадщині
людини. Культурна самобутність народів оновлюється та збагачується
внаслідок контактів із традиціями й цінностями інших народів.
Культура - це діалог, обмін думками й досвідом, пізнання цінностей
і традицій інших; в ізоляції вона в'яне і гине.
5. Жодна культура не може абстрактно претендувати на право
бути універсальною; універсальність складається з досвіду всіх
народів світу, кожен із яких утверджує свою самобутність.
Культурна самобутність і культурна різноманітність нерозривно
взаємозв'язані.
6. Культурні особливості не порушують єдності загальних
цінностей, які об'єднують наші народи, навпаки - вони роблять їх
більш плідними. Різноманітність становить, власне, основу
культурної самобутності там, де поруч існують різні традиції.
7. Міжнародне співтовариство вважає своїм обов'язком
зберігати й захищати культурну спадщину кожного народу.
8. Все це вимагає такої культурної політики, яка б охороняла,
розвивала і збагачувала самобутність і культурну спадщину кожного
народу, забезпечувала повну повагу культурних меншостей та інших
культур світу. Незнання культури тієї чи іншої групи або її
знищення збіднює людство в цілому.
9. Необхідно визнати рівність у гідності всіх культур і право
кожного народу, кожного культурного співтовариства утверджувати,
зберігати свою культурну самобутність і забезпечувати повагу до
неї.
Культурний аспект розвитку
10. Культура є фундаментальним аспектом процесу розвитку,
який сприяє зміцненню незалежності, суверенітету й самобутності
народів. Розвиток нерідко оцінювався з огляду на кількість без
урахування невіддільного якісного аспекту, тобто задоволення
духовних і культурних запитів людини. Мета справжнього розвитку
полягає в забезпеченні добробуту й задоволення потреб суспільства
і кожної людини.
11. Необхідно гуманізувати процес розвитку, кінцевою метою
якого мусить бути забезпечення гідності кожної людини та її
відповідальності перед суспільством. Передумовою розвитку кожної
людини, кожного народу є можливість отримувати інформацію,
набувати знання й передавати власний досвід.
12. Аби кожна людина отримала можливість формувати
по-справжньому гуманне майбутнє, необхідно постійно коригувати
напрямок розвитку.
13. Чимраз більше чоловіків і жінок прагнуть кращого миру.
Вони шукають не тільки задоволення основних потреб, а й розквіту
особистості, благополуччя й співіснування з усіма народами. Їхня
мета - не виробництво, доходи і споживання як такі, а повне
самовираження, індивідуальне й колективне, і збереження природи.
14. Людина - початок і кінцева мета розвитку.
15. Будь-яка політика у сфері культури має знайти глибинний і
гуманний сенс процесу розвитку, тому плани і стратегії розвитку
необхідно розробляти з урахуванням історичного, соціального й
культурного контексту кожного суспільства.
16. Збалансований розвиток може бути забезпечений тільки
включенням культурних аспектів до стратегії розвитку, тому плани і
стратегію розвитку слід розробляти з урахуванням історичного,
соціального і культурного контексту кожного суспільства.
17. Стаття 27 Загальної декларації прав людини (
995_015 )
проголошує, що кожна людина має право вільно брати участь у
культурному житті суспільства, втішатись мистецтвом, брати участь
у науковому прогресі й користуватися його благами. Державам слід
уживати всіх необхідних заходів для досягнення цієї мети.
18. Культура походить від усього суспільства і має
повертатися до нього: ні створення культури, ні використання її
благ не повинно бути привілеєм еліти. Культурна демократія
грунтується на якомога ширшій участі людини й суспільства у
виробництві продуктів культури, у процесі напрацювання рішень,
дотичних до культурного життя, в поширенні й використанні
культури.
19. Йдеться про те, щоб насамперед відкрити нові шляхи для
демократії, забезпечивши рівність можливостей у царині освіти й
культури.
20. Важливо домагатися географічної та адміністративної
децентралізації культурного життя, а також прагнути, щоб установи,
відповідальні за культурну діяльність, були добре обізнані з
наданням переваг, бажанням і потребами суспільства в питаннях
культури. Отже, необхідно розширювати можливості проведення
діалогу між населенням і культурними організаціями.
21. Демократизація культури вимагає передовсім
децентралізації вогнищ культури, де створюються твори і де ними
можна насолоджуватися. Демократична політика у сфері культури
надає всім колективам і всьому населенню можливість
насолоджуватися шедеврами мистецтва.
22. Аби гарантувати участь усіх людей в культурному житті,
необхідно усунути нерівність, що випливає з соціального походження
і становища, освіти, національності, віку, мови, статі, релігійних
переконань, здоров'я чи належності до маргінальних та інших
етнічних груп меншостей.
23. Культурна спадщина народу включає твори його художників,
архітекторів, музикантів, письменників, учених, доробок невідомих
майстрів народної творчості та всю сукупність цінностей, що
становлять сенс існування людини. Вона охоплює як матеріальні, так
і нематеріальні твори, які виражають творчість народу, його мову,
звичаї, вірування; до неї належать історичні місця й пам'ятки,
література, твори мистецтва, архіви та бібліотеки.
24. Захищати і зберігати свою культурну спадщину - право та
обов'язок кожного народу, позаяк образ суспільства формують
цінності, що є джерелом творення.
25. Культурна спадщина нерідко зазнавала часткового
руйнування або повного знищення внаслідок зневажливого ставлення
чи урбанізації, індустріалізації, технократизації. А от із чим аж
ніяк не можна змиритись, так це з втратами, що їх завдають
культурній спадщині колоніалізм, збройні конфлікти, іноземна
окупація й цінності, нав'язані ззовні. Всі ці дії спрямовані на
знищення зв'язків і пам'яті, що єднають народи з їхнім минулим.
Збереження й вивчення культурної спадщини дозволяє народам
захищати власні суверенітет і незалежність, а отже, утверджувати і
розвивати свою самобутність.
26. Повернення країнам походження цінностей, що їх було
незаконно вивезено за кордон, є основним принципом культурних
взаємозв'язків між народами. З цією метою, а також для підвищення
їхньої ефективності, існуючі міжнародні документи, угоди й
резолюції можуть бути в майбутньому посилені.
Мистецька та інтелектуальна творчість
і мистецьке виховання
27. Розквіт культури нерозривно пов'язаний як із незалежністю
народів, так і зі свободою особистості. Свобода переконань та їх
вираження - невід'ємна умова творчості тих, хто займається
розумовою працею та мистецтвом.
28. Необхідно створювати соціальні й культурні умови, що
полегшуватимуть, стимулюватимуть і гарантуватимуть мистецьку та
інтелектуальну творчість без жодної дискримінації соціального
характеру.
29. Розвиток і популяризація мистецького виховання
передбачають не лише розроблення спеціальних програм розвитку
мистецького сприйняття та підтримку груп чи установ, що займаються
створенням і поширенням творів культури, а й розширення заходів
для привернення уваги громадськості до соціальної ролі мистецтва
та інтелектуальної творчості.
Відносини культури з освітою, наукою
та засобами комунікації
30. Всебічний розвиток суспільства вимагає взаємопов'язаної
політики в царині культури, освіти, науки й засобів комунікації з
метою забезпечення рівноваги між технічним прогресом, з одного
боку, та інтелектуальним розвитком і моральним вдосконаленням
людства - з іншого.
31. Освіта є прекрасним засобом передачі національних і
універсальних культурних цінностей; вона має забезпечувати
засвоєння науково-технічних знань, не завдаючи шкоди творчому
потенціалові та цінностям народу.
32. Нині необхідна глобальна й новаторська освіта, покликана
не лише інформувати й передавати знання, а й формувати та
оновлювати їх. Необхідна освіта, яка допоможе учням усвідомити
себе в часі та просторі; сприятиме розквітові особистості; навчить
їх самодисципліні, повазі до інших, соціальній та міжнародній
солідарності; навчить їх організованості й продуктивності,
спонукає їх виробляти справді необхідні товари і послуги;
стимулюватиме оновлення і творчу діяльність.
33. Відтак, необхідно по-новому розглядати застосування
національних мов для передавання знань.
34. Поширення грамотності - обов'язкова умова культурного
розвитку народів.
35. Викладання науково-технічних дисциплін слід розглядати
насамперед як культурний процес і виховання критичного ставлення
до дійсності; його необхідно зробити складовою систем освіти
залежно від потреб розвитку народів.
36. Вільне, більш широке і збалансоване поширення інформації,
ідей і знань, що становить один із принципів нового світового
порядку в царині засобів інформації та комунікації, покріплює
право всіх держав передавати й отримувати повідомлення у сфері
культури, освіти, науки і техніки.
37. Сучасні засоби комунікації мають забезпечувати передачу
об'єктивної інформації про культурні події, що відбуваються в
різних країнах, не завдаючи при цьому шкоди свободі й культурній
самобутності народів.
38. В останні роки технічний прогрес викликав розвиток
індустрії культури. Виступаючи потужним важелем широкого
розповсюдження культурних цінностей, ця індустрія може воднораз
стати джерелом культурної залежності та відчуження як у власній
країні, так і в інших країнах, якщо вона, хоч би як була
організована і хоч під яким би контролем знаходилася, ігноруватиме
традиційні цінності суспільства і нав'язуватиме надії та
сподівання, що не відповідають справжнім потребам розвитку
суспільства. З іншого боку, відсутність власної індустрії
культури, насамперед у країнах, що розвиваються, може спричинити
культурну залежність і відчуження.
39. Тому слід підтримувати створення індустрії культури з
допомогою програм двосторонньої чи багатосторонньої допомоги в тих
країнах, де її немає, домагаючись того, щоб у всіх випадках
виробництво й поширення культурної продукції відповідало потребам
всебічного розвитку кожного суспільства.
40. Сучасні засоби комунікації відіграють фундаментальну роль
в освіті й поширенні культури. Тому суспільству треба прагнути
використати нові технічні засоби виробництва й комунікації в такий
спосіб, щоб поставити їх на службу справжньому розвиткові кожної
людини й суспільства, а також зміцненню незалежності країн за
збереження їхнього суверенітету і утвердження миру в усьому світі.
Планування, адміністрація й фінансування
діяльності у сфері культури
41. Культура становить невід'ємну основу будь-якого
справжнього розвитку. Суспільство має приділяти серйозну увагу
плануванню, адміністрації та фінансуванню діяльності у сфері
культури. З цією метою необхідно брати до уваги потреби і проблеми
кожного суспільства, забезпечуючи при цьому свободу, необхідну для
культурної творчості як щодо змісту, так і щодо орієнтації.
42. Для забезпечення ефективності процесу культурного
розвитку в державах-членах необхідно збільшувати, по спромозі,
обсяг коштів, що виділяються на ці цілі, та використовувати кошти
з різних джерел. Необхідно також розширювати підготовку
спеціалістів із розвитку в царині планування культури та
управління нею.
Міжнародне культурне співробітництво
43. Для творчої діяльності людини й суспільства та їхнього
всебічного розвитку необхідно домагатися якомога більшого
поширення ідей та знань з допомогою обмінів і контактів між
культурами.
44. Більш широке субрегіональне, регіональне й міжнародне
культурне співробітництво і взаєморозуміння необхідні для
створення клімату поваги, довіри, діалогу і миру між народами.
Такий клімат стане можливим тільки в разі скорочення та ліквідації
нинішніх конфліктів і напруженості, припинення гонки озброєнь, у
разі роззброєння.
45. Конференція урочисто потверджує значення та актуальність
Декларації принципів міжнародного культурного співробітництва
(
995_067 ), прийнятої Генеральною конференцією Організації
Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури на
чотирнадцятій сесії.
46. Міжнародне культурне співробітництво має базуватися на
повазі культурної самобутності, гідності й цінностей кожної
культури, незалежності й національного суверенітету та
невтручання. Відтак, у співробітництві між державами необхідно
уникати хоч би яких форм нерівності й підкорення, а також заміни
однієї культури іншою. Необхідно встановити рівновагу в царині
обмінів і культурного співробітництва, щоби найменш відомі
культури, зокрема деяких країн, що розвиваються, отримали широку
популярність у всіх країнах.
47. Поширення культури, освіти й науки та їхня взаємодія
мають зміцнювати мир, сприяти повазі прав людини і ліквідації
колоніалізму, неоколоніалізму, расизму, апартеїду і всіх форм
агресії, панування і втручання. Культурне співробітництво має
забезпечувати встановлення міжнародного клімату, сприятливого для
роззброєння, аби величезні кошти й людські ресурси, що
скеровуються на озброєння, можна було б спрямувати на
конструктивні цілі, як-от здійснення програм розвитку культури,
науки і техніки.
48. Необхідно розширювати й диверсифікувати міжнародне
культурне співробітництво на міждисциплінарній основі, приділяючи
особливу увагу підготовці кваліфікованих працівників сфери
культури.
49. Особливо бажано заохочувати співробітництво між країнами,
що розвиваються, аби знайомство з культурами і досвідом одних
держав збагачувало життя і досвід інших.
50. Конференція знову підтверджує, що освіта й культура
відіграють важливу роль у становленні нового міжнародного
економічного порядку.
51. У світі, розхитуваному конфліктами, які загрожують
культурним цінностям цивілізації, держави-члени і Секретаріат
Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури
мають примножити зусилля з метою зберегти ці цінності й посилити
свої дії на користь розвитку людства. Для забезпечення самого
існування людської культури необхідно встановити міцний мир.
52. У ситуації, що склалася, цілі ЮНЕСКО, закріплені в її
Статуті (
995_014 ), набувають фундаментального значення.
53. Тому Всесвітня конференція з питань політики у сфері
культури звертається до ЮНЕСКО із закликом продовжувати і
зміцнювати свою діяльність у справі культурного зближення народів
і держав, продовжувати здійснювати своє благородне завдання,
сприяючи тому, щоб люди, попри їхні відмінності, здійснили
віковічну мрію про загальне братерство.
54. Зібравшись на цю конференцію, світове співтовариство
приєднується до девізу Беніто Хуареса "Повага до інших у стосунках
між людьми і між державами - це мир".
26 липня - 6 серпня 1982 р.
ЮНЕСКО. Культура. - N 3. - 1984. - С. 75-84.
Україна в міжнародно-правових відносинах,
книга 2, Правова охорона культурних цінностей,
Київ, Юрінком Інтер, 1997
